МИКОЛАЇВСЬКИЙ АЕРОКЛУБ «ІКАР» СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Досліджуючи історію ТСОУ, зокрема історію становлення та розвитку ГО «Миколаївська ОО ТСО України», звертаємо увагу на газетні публікації про Миколаївський аероклуб «Ікар».

Інформаційний матеріал в молодіжній газеті «Ленінське плем’я» від 29 липня 1990 року, що має назву «Де взяти півтора мільйона», розповідає про те, як створювався клуб «Ікар». Це інтерв’ю із засновником аероклубу – військовим льотчиком І класу, полковником у відставці Григорієм Омеляновичем Філоненком. Спілкуючись з кореспондентом газети Л. Лісковою, Григорій Філоненко наголосив на тому, що завжди мав бажання передати любов до льотної справи молодому поколінню, але не знав, як це зробити.

Публікація в газеті «Південна правда» від 1 травня 1991 року з оптимістичною назвою «Аероклуб відроджено» констатує факт здійснення стрибків із парашутом першої групи сміливців, підготовленої клубом «Ікар».

Тут же публікується витяг з постанови бюро центрального комітету ДТСААФ Української СРСР (протокол №2 від 15 червня 1990 року):

«Утвердити відкриття авіаційно-технічного спортивного клубу ДТСААФ літаково-парашутного профілю в м. Миколаєві. Надалі цей клуб іменувати – Миколаївський авіаційно-технічний спортивний клуб при Заводському райкомі комсомолу».

За словами Григорія Філоненка, серед Аргументів, які заважали відкрити аероклуб, були такі: «Ковбаси, хліба немає, а йому якогось аероклубу закортіло?», «Щоб відкрити такий клуб, потрібно півтора мільйона», «Не вистачає шкіл у місті, який там клуб». Про це читаємо у публікації «Де взяти півтора мільйона».

Про заплановані напрями роботи клубу Григорій Філоненко розповів у 1990 році:

«Такого клубу, до речі, у нашому місті не було понад 45 років. У всіх інших містах республіки вони діють і дуже престижні. Соромно, що цю роботу багато років залишали поза увагою. Чи не тому так мало випускників наших шкіл проходять військові комісії, мало й таких, що вступають до військових навчальних закладів. А та військово-патріотична робота, що проводиться в Миколаєві, результатів майже не приносить.

У нашому клубі плануємо широко пропагувати авіаційні види спорту. Крім того, діятимуть різноманітні секції: парашутна, дельтопланерна, конструювання, авіаційної підготовки, інформації і пропаганди авіаційно-технічних досягнень.

Вже підібрали викладачів – справжніх професіоналів. Закінчуємо обладнання класів, незабаром отримаємо літаки, які будемо використовувати як наочність. Маємо на сьогодні машини, 24 парашути.

Розмістилися ми в колишньому гаражі – всі ремонтні роботи, переобладнання проводимо самостійно. За короткий час встигли зробити чимало, не думайте, що хизуюсь, просто люди підібралися з ентузіазмом».

На питання журналістки про те, хто може займатися в клубі «Ікар» та які умови зарахування до клубу Григорій Філоненко відповів:

«Умова єдина – бажання. Ми приймаємо усіх – навіть дівчат. Заняття – безкоштовні. Молодші – з 10 до 15 років – займатимуться в нашому військово-патріотичному центрі. Вже потім приходитимуть до аероклубу. Звичайно, роботу плануємо поставити на серйозний рівень, адже це дуже відповідальна справа. Ризикувати життям не маємо права. А, щоб, наприклад, оволодіти парашутним спортом, крім високої теоретичної підготовки, треба бути добре загартованим».

Льотчик додав: «…випускники клубу будуть мати направлення у військові навчальні заклади, своєрідний атестат за фахом і характеристику».

Великий матеріал у газеті «Южная правда» від 22 вересня 2001 року вимальовує портрет особистості – Григорія Філоненка. Разом з тим, льотчик тепло відгукується про своїх вихованців:

«Им повезло. В том смысле, что они, в отличие от своих дезориентированных сверстников, нашли себя в деле, которое захватывает их целиком.

Казалось бы, вроде ничего особенного. Несколько занятий в неделю. На каждую минуту полёта – долгие часы обучения, подготовки, черновой работы. Но Григорий Емельянович считает, что возвращается на матушку-землю человек после него хоть чуть-чуть, но другим. Как сказали адепты популярных мистических учений, экстремальная ситуация помогает приоткрыть затаённое зрение, заставляющее по-новому оценить себя и окружающих».

Публікація в газеті «Вечерний Николаев» від 1 жовтня 2002 року привітальна. У цей день Григорію Омеляновичу Філоненку виповнилося 70 років.

На той час, клуб «Ікар» вже здобув славу. Ось рядки із публікації: «Сегодня Григорий Емельянович даёт путёвку в небо молодёжи Николаева и Херсона, возглавляя авиационно-технический спортивный клуб «Икар».

У тексті відзначається, що за 12 років роботи аероклубу кількість його вихованців перевищила 2 тисячі. Багато з них пов’язали свою долю з авіацією».

На жаль, 2 травня 2005 року Григорій Омелянович Філоненко відійшов у вічність.

Сьогодні аероклуб «Ікар» очолює Дмитро Григорович Філоненко, як не важко здогадатись, син Григорія Омеляновича Філоненка. Професійний пілот продовжує справу батька, роблячи щасливими миколаївських підлітків, закоханих в небо.

Час іде, змінюються події. А ми продовжуємо досліджувати історію. На нашу публікацію про Миколаївський аероклуб «Ікар» в мережі Facebook відгукнувся Вадим Кірчев, який зняв фільм про «Ікар» та «ікарівців» у 2007 році. Приємно, що люди не стоять осторонь, а долучаються до хороших справ.

Вам також має сподобатись...